What a gift it was to have the privilege of traveling with Spero Group to Ukraine, where I had the honor of serving for the kingdom of Jesus Christ. What a treasure I have stored in my heart that will never tarnish or lose value.
And, so it is that I came to the conclusion I am THANKFUL I broke my tibia (which required emergency surgery and 6 pins). It was during this time that the Lord brought me to personally understand what it is to have everything I need and to be in want. He brought me through the low places, He made me lie down in green pastures. But in this time, which was anything BUT a time of peace thanks to my stubborn worrisome restless heart, we sold our house and thought Alabama was our next address. Then Matt came to me in my unapproachable worrisome stressed out state and told me he in fact did not believe it was the best thing for our family. With my head spinning with anxiety like a wrung towel in two very strong hands, I was spent. I fought it, thinking surely God had orchestrated the entire series of events leading up to the broken leg, and that we were out of his will if we did anything else. Did I ask God? Did I spend time seeking his presence and seeking to unify with my husband? Or did I try pridefully to run the ship even from my broken physical state? One can imagine. And yet the Lord met me there as he always does. He picked me up and carried me. He moved in my heart and began to transform me in ways I never thought possible and I began to do things unlike my usurp-ish persona. I began to trust my husband and trust my God and to memorize scripture to replace my worries. My bible study leader quoted scripture to answer my anxious questioning, and the healing of my sinful condition began even as I started to learn to walk again.
So it was that the Lord took care of all the details and a new position with a new employer was offered and accepted right back here in Mooresville, NC. So it was that we rented for a bit and house hunted tirelessly with a patient and loving realtor, Susan Brooks of Brookside Realty, whom we had known years before. So it was that house after house was not the one God allowed us to buy, deal after deal did not work out, details were revealed that disallowed for a successful close. And yet God strengthened me/us and carried me, teaching me to walk by his leading. And he indeed has led me beside still waters in Davidson Pointe. And more importantly he has revealed better ways of handling anxiety and better ways to handle stress. He has taught me from the inside out how to work with my husband rather than against. He has done amazing open heart surgery and changed my views, my goals, my comprehension of all things.
So did I really care who won the election? I want my platform and moral compass to point to Him. I hope for a nation that turns to Him. But with the end times near and the Lord God Almighty in control of all timing, all leaders, all things, I knew in my heart that the same God who orchestrated breaking my leg, "losing my house" and building me up into a new person, providing rental shelter in the storm and finally a wonderful new lakefront community and a house that has all the "impossible" checklist items I had longed for will also continue to orchestrate the leadership positions as he has done for all times. He will continue to be sovereign and omniscient and omnipotent and there is nothing but Peace in that knowledge. Furthermore due to acknowledging his wonderful grace even in the darkest place and becoming thankful in all things, even when I was fretful and tired about details like a "dirty and small" rental townhouse or like having half our things in 2 places of storage (thank you Kaysers for storing our outside stuff!!), or like "losing" good options for houses that had flaws disclosed after an offer was in the works....I have learned to truly be content both when I have everything at my disposal (my sense of control thus being satisfied I suppose) or when I have a sense of want. And thus it is that when I said "How can I ever repay the Lord for his consuming love that has taken ahold of my sinful and selfish heart and truly given me so much?" The words were spoken, "Go to Ukraine."
Going to Ukraine was never on my to-do list. I know many who have gone including Matt, who works on the business end of a non profit that works with teen orphans to equip them for the coming release into adult society. But I had said, clutching my 3 small children tightly, that it was crazy to travel half the globe to serve God when he is here where we are and can be served at the local church or on a "local" mission trip to a nearby city or state or neighborhood. How silly my comment and how unsatisfying the option when in all gratefulness to Him I longed to do something meaningful for his kingdom.
We went to Ukraine on a flight through Germany and a train ride in a train that was surely retained from earlier in history. Surprisingly we stayed in a lovely hotel that seemed out of place with luxuries when the needs are so great at places that house the forgotten and unclaimed ones. The forgotten are the mentally and physically disabled that were just not "cute" enough to be adopted, and aged out of the baby house and disabled children's house. The have a group home far away where the regular world does not have to see them or feel any sense of pricked conscience thinking about them. In wheelchairs, in beds, crippled, wounded (they hurt themselves sometimes) and in clusters they rejoiced when we approached. Missionaries who live there and visit regularly (many were previous orphans who grew up and choose to minister in love to those left behind) were the first to be engulfed by smiling broken faces and reaching arms, grown men acting like tiny boys, enjoying the love and bananas we brought. Our own group merged in and we sang children's songs and walked and "talked" or rather listened and nodded as the men gleefully expressed whatever they had no one to tell previously. I held hands, hugged and fought back tears of joy as I felt the presence of God in this place that cages the wanderers in order to protect them from themselves. Grown men were my "new BFF" as they chose whom to adore for the hour, acting like small children in want of a mom.
The drive back I sat scrunched into a seat with one of the young "translators" who works several jobs in order to make ends meet, cramming in so many hours of work in an attempt to pay off inherited debt (funny they attach the debt of the parents even though the child was orphaned and raised in a facility) to the point she lost vision for a few months as her body tried to shut down seeking rest, and yet she serves in her "spare" time going back to orphanages to encourage and help with homework the children who still live in the orphanages she once resided in.
The work we were there for had not yet begun but my heart already knew I am Ukrainian by way of the shared blood of Jesus Christ, who owns the cows on a thousand hills. He owns the situations in Ukraine as much as he does in wealthy and over indulgent America. He is the true ruler supreme and orchestrated all the events of 2016 (and all events, always) to bring about such a total and transforming change in me that I did not want to leave the places we visited, the people I immediately loved or the work we were there to do. Whereas my own idols of family and routine had been carefully stored and organized and displayed for the past 5 years, I now understood that my life and objects were gifts from the Lord who would do great things for his entire Kingdom, not just "mine". I am but the steward of the gifts. I am not meant to bury them or hide them or shelter them in a controlable comfortable place, and I am not the one in control nor the one to fearfully try to have control.
In the months that have wrapped up 2016 so beautifully as if we were Job, so well restored and comfortable once again, I long to not let the things I have learned come to an end like the year is. Longing to "sell everything we have and work in Ukraine" with the young children in orphanages but more importantly with the ones never adopted who aged out and are trying to make life work without a positive role model for relationships, job skills or sometimes, without Jesus.
I long to revisit the church, a group of adult missionaries and young twenty-something orphans, and younger aging-out orphans, crammed into a 3rd story apartment in order to sing praises to the Lord and hear testimony and a sermon about Jesus. Hearing familiar tunes but not able to articulate the foreign words in a different language, some of us sang the English versions and some of us sang the Ukrainian version and all of us together worshipped our wonderful living God who crosses both the brick walls of stubborn hearts and the vast oceans of half the globe.
I recall feeding worms to a wild bird who fell from its nest this summer, and relishing the opportunity to hold the tiny guy in my hand. His mouth would open when I approached, eager for the treat. When his sibling also fell, there was a totally different reaction to my offering. The first bird seemed to accept and enjoy my help, but the second wanted nothing to do with me. The first took off after a few days of care, but the other nearly killed itself hopping across the pine straw and out into the road trying to escape my offers and attempts to 'comfort' him. And yet the Lord has his eye on both 'sparrows'. And, on both the forgotten and the unclaimed or the wounded and the walking or the rebellious prodigal heart and the repentant one.
In 2017 I hope to continue to care for the least of these, whether it is a bird entrusted to my temporary care, or my children in our regular routine, or continuing to encourage missionaries and orphans who are working hard to achieve goals and overcome decades of challenges we cannot imagine.
I hope to do all that I can, whether in want or in plenty, whether walking or lame, whether it comes at a cost or not, to further the kingdom of God. We are His servants in a foreign land. May I be as resolute as Daniel and as strong as Paul. May I have the words and thoughts that please and honor Him.
Який подарунок він повинен був мати привілей подорожувати з Spero Group на Україну, де я мав честь служити для Царства Ісуса Христа. Який скарб я зберігається в моєму серці, що ніколи не тьмяніє, не втрачають значення.
І, так це те, що я прийшов до висновку, я вдячний я зламав велику гомілкову кістку (яка вимагає термінової операції і 6 контактів). Саме в цей час, що Господь привів мене особисто зрозуміти, що він хоче мати все, що мені потрібно, і мати потребу. Він привів мене в низинах, він змусив мене лягти в зелених пасовищах. Але в цей час, яке було чим завгодно, але в мирний час, завдяки моїй наполегливій тривожному неспокійне серце, ми продали наш будинок і думав, Алабама був наш наступний адресу. Потім Метт прийшов до мене в моєму неприступному тривожну акцентував стан і сказав мені, що він насправді не вважаю, що це було найкраще для нашої сім'ї. З моєї голові крутиться з тривогою, як віджатою рушник в двох дуже сильних рук, я витратив. Я боровся з ним, думаючи, що, звичайно, Бог організував цілу серію подій, що призвели до зламаній нозі, і що ми були поза його волею, якщо ми зробили щось ще. Хіба я просив Бога? Можливо, я проводжу час шукає свою присутність і прагнучи об'єднати з моїм чоловіком? Або ж я намагаюся запустити гордо корабель навіть з мого розбитого фізичного стану? Можна собі уявити. І все ж Господь зустрів мене там, як він завжди робить. Він взяв мене на руки і поніс мене. Він переїхав в моєму серці і став перетворювати мене так, як я ніколи не думав, що це можливо, і я почав робити те, на відміну від мого узурпувати-Робочі персони. Я почав довіряти своєму чоловікові і довіряти Богу моєму і запам'ятати писання, щоб замінити мої турботи. Моя біблія керівник дослідження цитує писання, щоб відповісти на мій тривожну анкетування, і зцілення мого гріховного стану почалося навіть коли я почав вчитися ходити заново.
Так що це було, що Господь подбав про всі деталі і нове положення з новим роботодавцем був запропонований і прийнятий відразу ж тут, в Mooresville, Північна Кароліна. Так що це було те, що ми взяли в оренду на деякий час і будинок полювали невпинно з пацієнтом і люблячої ріелтора, Сьюзан Брукс з Brookside Realty, якого ми знали кілька років тому. Так що це був той будинок після того, як будинок не був один Бог дозволив нам купувати, мати справу після операції нічого не вийшло, деталі були виявлені, що заборонено для успішного закриття. І все ж Бог зміцнив мене / нас і ніс мене, вчив мене ходити по його керівництвом. І він дійсно привів мене до вод тихим в Девідсон Pointe. І що ще більш важливо, він показав кращі способи обробки тривоги і кращі способи впоратися зі стресом. Він навчив мене зсередини, як працювати з моїм чоловіком, а не проти. Він зробив дивовижну операцію на відкритому серці і змінив мої погляди, мої цілі, моє розуміння всіх речей.
Так само я насправді все одно, хто переміг на виборах? Я хочу, щоб моя платформа і моральний компас, щоб вказати на Нього. Я сподіваюся, що народ, який звертається до Нього. Але з кінця часів ближнього і Господь Бог Вседержитель контролює всі терміни, всі лідери, все речі, я знав, що в моєму серці, що той же самий Бог, який організував ламати мою ногу, "втратити мій будинок" і будує мене в новий людина, орендарям надається притулок в шторм і, нарешті, прекрасний новий Лейкфронт співтовариство і будинок, який має всі "неможливі" пунктів установки я жадав також буде продовжувати диригувати лідерські позиції, як він зробив для всіх часів. Він буде залишатися суверенною і всемогутня, і немає нічого, крім світу в цьому знанні. Крім того через визнання його чудову благодать навіть в самому темному місці і стати вдячним у всьому, навіть коли я був примхливим і втомленим про деталі, як "брудний і невеликий" оренду таунхаус або як такі, що половину наших речей в 2-х місцях зберігання (спасибі ви Kaysers для зберігання речей поза нашою !!), або як "втрати" хороші варіанти для будинків, які мали недоліки розкриті після того, як пропозиція була в роботах .... Я навчився по-справжньому бути задоволені і коли у мене є все, що в моєму розпорядженні (моє почуття контролю, таким чином, задовольняючись я вважаю), або коли у мене є почуття потреби. І таким чином, що, коли я сказав: "Як я можу віддячити Богові за його всепоглинаючої любові, яка взяла Ахольд моєї гріховним і егоїстичного серця і дійсно дав мені так багато?" Слова були вимовлені: "Іди в Україні».
Ми пішли в Україну рейсом через Німеччину і поїздки на поїзді в поїзді, який був, без сумніву, зберігається раніше в історії. Дивно ми залишилися в прекрасному готелі, який здавався недоречним з розкішшю, коли потреби настільки великі, в тих місцях, що будинок забуті і незатребуваних з них. Забутий є розумово і фізично відключені, які були просто не "мило" досить, щоб бути прийнятий, і в віці з дитячого будинку і дітей-інвалідів вдома. Є група додому далеко, де регулярний світ не повинен бачити їх або відчувають ніякого почуття кололи совісті думати про них. В інвалідному візку, в ліжку, каліками, пораненими (вони шкодять собі іноді) і в кластерах вони раділи, коли ми наблизилися. Місіонери, які там живуть і відвідують регулярно (багато з них були попередні сироти, які виросли і вибрати для служіння в любові до тих, хто залишився) були першими, щоб бути охоплена посміхаючись зламані особи і йдуть руки, як дорослі чоловіки діють як крихітні хлопчики, насолоджуючись любов'ю і банани ми принесли. Наша власна група об'єдналася, і ми співали дитячі пісні і ходили і "розмовляли" або, вірніше, слухав і кивав, як люди радісно висловлювали те, що у них не було нікого, щоб сказати раніше. Я тримав руки, обняв і відбивався сльози радості, коли я відчув присутність Бога в цьому місці, яке садки передвижників, щоб захистити їх від самих себе. Дорослі чоловіки були моїм "новим BFF", як вони вибрали кого обожнюють за годину, діючи як маленькі діти в брак мами.
Привід назад я сидів хрустів в крісло з одним з молодих "перекладачів", який працює на кількох роботах, щоб звести кінці з кінцями, зубріння в настільки багатьох годин роботи в спробі погасити успадкований борг (смішно вони надають борг батьки навіть якщо дитина осиротіла і виріс в установі) до точки, вона втратила зір протягом декількох місяців, як її тіло намагалися закрити, шукаючи спокою, і все ж вона служить в її "вільне" час повернутися в дитячі будинки, щоб заохотити і допомога у виконанні домашніх завдань дітей, які до сих пір живуть в дитячих будинках вона колись проживали в.
Робота, яку ми були там ще не почалася, але моє серце вже знав, що я український шляхом загальної крові Ісуса Христа, якому належить корів із тисячі гір. Він володіє ситуації в Україні стільки, скільки він робить в багатих і більш поблажливим Америці. Він є істинним правителем вищим і організував всі події 2016 роки (і всі події, завжди), щоб домогтися такого повного і перетворюючої зміни в мені, що я не хотів залишати місця, які ми відвідали, люди, яких я відразу полюбив або тому робота, яку ми повинні були там зробити. У той час як мої власні кумири сім'ї і рутини були ретельно збережені і організовані і відображаються протягом останніх 5 років, тепер я зрозумів, що моє життя і предмети були подарунки від Господа, який буде робити великі справи для всієї його царства, а не тільки "моє" , Я всього лише дворецький подарунків. Я не мав на увазі, щоб поховати їх чи приховати їх або вкривають їх в controlable зручному місці, і я не один в управлінні, жоден, щоб боязко намагатися контролювати.
Протягом декількох місяців, які загорнутих 2016 року так красиво, як якщо б ми були роботи, так добре відновлені і зручні ще раз, я довго, щоб не дозволити речі, які я дізнався, підійшов до кінця, як кінця поточного року. Туга "продати все, що маємо і працювати в Україні" з маленькими дітьми в дитячих будинках, але що більш важливо, з тими, які ніколи не брали, які застарівають і намагаються зробити життя працювати без позитивної рольовою моделлю для відносин, навичок роботи, а іноді, без Ісус.
Я довго знову звернутися до церкви, група дорослих місіонерів і молодих двадцять-то дітей-сиріт, а також молодих старінням з сиріт, переповнених в 3-поверховий житловий для того, щоб співати хвалу Господу і чути свідчення і проповідь про Ісуса. Почувши знайомі мелодії, але не в змозі сформулювати іноземні слова на іншій мові, деякі з нас співали англійські версії і деякі з нас співали українську версію і всі ми разом поклонялися нашої прекрасної живий Бог, який перетинає обидві цегляні стіни упертих сердець і величезні океани половини земної кулі.
Я згадую годування черв'яків дикої птиці, який впав з гнізда цього літа, і смакує можливість провести крихітний хлопець в моїй руці. Його рот відкриє, коли я підійшов, бажаючи для лікування. Коли його брат також впав, була зовсім інша реакція на мою пропозицію. Перша птах, здавалося, прийняв і насолоджуватися моєї допомоги, але другий не хотів мати нічого спільного зі мною. Перший зняв через кілька днів догляду, а інший ледь не вбив себе стрибаючи через соснової соломі і на дорогу, намагаючись втекти мої пропозиції і спроби «комфорт» йому. І все-таки Господь поклав око на обох «горобців». І, як забутий і незатребуваний або поранених і ходьба або бунтівний блудний серце і упокорений один.
У 2017 році я сподіваюся продовжувати піклуватися про найменш з них, будь то птах довірено моєї тимчасової допомоги, або мої діти в нашій звичайної рутини, або продовжувати заохочувати місіонерів і дітей-сиріт, які докладають усіх зусиль для досягнення поставлених цілей і подолати десятиліття проблем ми не можемо собі уявити.
Я сподіваюся зробити все, що я можу, то чи в нестачі або в надлишку, будь то ходьба або кульгавий, приходить це на ціні чи ні, для подальшого Царства Божого. Ми Його слуги в чужій землі. Чи можу я бути настільки ж рішучим, як Данило і так сильні, як Павла. Чи можу я мати слова і думки, що, будь ласка, і шаную тих, хто його.
Протягом декількох місяців, які загорнутих 2016 року так красиво, як якщо б ми були роботи, так добре відновлені і зручні ще раз, я довго, щоб не дозволити речі, які я дізнався, підійшов до кінця, як кінця поточного року. Туга "продати все, що маємо і працювати в Україні" з маленькими дітьми в дитячих будинках, але що більш важливо, з тими, які ніколи не брали, які застарівають і намагаються зробити життя працювати без позитивної рольовою моделлю для відносин, навичок роботи, а іноді, без Ісус.
Я довго знову звернутися до церкви, група дорослих місіонерів і молодих двадцять-то дітей-сиріт, а також молодих старінням з сиріт, переповнених в 3-поверховий житловий для того, щоб співати хвалу Господу і чути свідчення і проповідь про Ісуса. Почувши знайомі мелодії, але не в змозі сформулювати іноземні слова на іншій мові, деякі з нас співали англійські версії і деякі з нас співали українську версію і всі ми разом поклонялися нашої прекрасної живий Бог, який перетинає обидві цегляні стіни упертих сердець і величезні океани половини земної кулі.
Я згадую годування черв'яків дикої птиці, який впав з гнізда цього літа, і смакує можливість провести крихітний хлопець в моїй руці. Його рот відкриє, коли я підійшов, бажаючи для лікування. Коли його брат також впав, була зовсім інша реакція на мою пропозицію. Перша птах, здавалося, прийняв і насолоджуватися моєї допомоги, але другий не хотів мати нічого спільного зі мною. Перший зняв через кілька днів догляду, а інший ледь не вбив себе стрибаючи через соснової соломі і на дорогу, намагаючись втекти мої пропозиції і спроби «комфорт» йому. І все-таки Господь поклав око на обох «горобців». І, як забутий і незатребуваний або поранених і ходьба або бунтівний блудний серце і упокорений один.
У 2017 році я сподіваюся продовжувати піклуватися про найменш з них, будь то птах довірено моєї тимчасової допомоги, або мої діти в нашій звичайної рутини, або продовжувати заохочувати місіонерів і дітей-сиріт, які докладають усіх зусиль для досягнення поставлених цілей і подолати десятиліття проблем ми не можемо собі уявити.
Я сподіваюся зробити все, що я можу, то чи в нестачі або в надлишку, будь то ходьба або кульгавий, приходить це на ціні чи ні, для подальшого Царства Божого. Ми Його слуги в чужій землі. Чи можу я бути настільки ж рішучим, як Данило і так сильні, як Павла. Чи можу я мати слова і думки, що, будь ласка, і шаную тих, хто його.
No comments:
Post a Comment